Мій біль...мій біль... мої утрати.
Благословення... що ж,нема.
Тому й кричить душа німа.
Німа... не варта і кохати.
Лишень побити каяттям...
Щоб знала як життя втрачати.
Щоб знала,що живе дарма.
Навіщо? Та для чого знати?
Зламати волю. Що ж робить?
Коли нема. Навіщо? Годі!
Добро душі... тепер не в моді.
То що ж? За ним... скажіть,тужить?
Не жити... правда що не сила?
Пробач за те що полюбила.
І серце дарма віддала...
Гадала,знала... що жила.
Тримала.З болю,-відпустила.
Триває,-жаль...не вберегла.
(Понкратова.О.В.)
Коли нема
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117020909816
Свидетельство о публикации №117020909816
Рецензии
