Городок на рассвете

                Памяти трагедии Чернобыля

Городок одинокий привиделся мне на рассвете.
Над домами висел, словно смерч, быстротечный исход.
И носился вдоль улиц судеб неприкаянных ветер,
И дрожал, пожелтевший от горьких прозрений, листок.

Городок незнакомый, заброшенный и одинокий,
Где твои постояльцы, что жизнь зажигали в тебе?
Ты один - как провал в омут времени страшно глубокий,
Ты - ослепшее око людей в безысходной судьбе.

Мне заполнить тебя в каждом доме, увы, не по силам,
Жизни бренной остаток по капле в домах не разлить.
Ты - корабль затонувший, под толщей безликого ила.
Я могу лишь одно - одиночества боль разделить...


Містечко на  світанку

Щось містечко самотнє наснилось мені на світанку.
Над будинками смерчем висів швидкоплинності шок.
Вітер доль неприкаяних віяв від ганку до ганку,
І тремтів пожовтілий від знань безутішних листок.

Незнайоме містечко, безлюдне таке і самотнє,
Де ж поділися ті, що життя дарували тобі?
Ти саме по собі в вирі часу, страшнім, незворотнім,
Ти – мов око осліпле людей в безоглядній судьбі.

Повернути тобі я не в силах усе, що поснуло,
І краплини життя в кожнім домі мені не розлить.
Ти тепер – корабель, затонулий під масою мулу.
Я спроможна лише твій самотності біль розділить…

Переклад із російської Михайла Лєцкіна.