Як те опудало, розпатлана й розхристана,
На світ озлоблена, голодна чи невиспана,
Трухлява смерть шукає здобич посеред живих,
І не шкодує, відьма, ні старих, ні молодих.
Немов під кОсу на війні січе соколиків,
Змужнілих козаків і ще безвусих хлопчиків...
Страшну потвору не розчулють сльози та жалІ,
Ту вбивцю хвору, що керує по усій землі.
Радіє, коли жертви у страху і розпачу,
А на війні п'є людську кров, вампірка, досхочу.
Як чорний привід, смерть по білім світі шастає,
Як хижий звір, кликами, ненажера, клацає.
Погроз та вигляду її життя не бОїться.
Дасть Бог затихнуть війни й людство заспокоїться...
В здоровім тілі і здоровий дух поселиться.
Нам в небі шлях зірковий у безсмертя стелиться...
Не треба, смерте, комизИтися заздалегідь,
Господь від тебе свої діти зможе захистить.
Як навіть у нещасті щось колись і станеться,
Жива душа тобі нікОли не дістанеться!
26/01/17/
Чорний привiд на укр. яз
© Copyright: Любонька, 2017
Свидетельство о публикации №117020100888
Свидетельство о публикации №117020100888
Рецензии