Ви ж зна те, що в Бога мов нема...

Болить мені,  в Душі моїй болить
За сина, що  воює там на сході…
Болить, болить і біль цей так ятрить,
Що слів нема…Божественній Природі

Альтернатив нема…І що ж тепер,
Ну й що, що я по «руському» складаю…
Господь в мені умовності  всі стер,
Мені Він шепче… Я Його приймаю

Таким, як Є, нема в мені вагань,
Його лиш Серцем можна зрозуміти…
Не хочу я людських переконань,
Люблю я Бога найсильніше в Світі!..

Ви ж знаєте, що в Бога мов нема,
Він шле нам всім лиш затишок Любові…
І шепче тихо, ніби немовля,
Святим же Духом Творить все в Основі.

І я не хочу підбирати слів,
Щоб так плести сюжет, як вам потрібно…
Я хочу, щоби кожний з Вас зумів
Любити… А вбивати – це огидно…

Не « нравиться» мені  той бій страшний,
Не «нравиться» мені війна на сході…
Є Божа Заповідь – лиш не убий!..
А краще ми стоять на переході…


Пишу по « руські», дав Господь Знання,
Чи вам слова важніше за людину?..
Отак ми всі й живЕмо навмання,
Забули всі про Пісню Лебедину!..

Вона у кожнім, як той крик Душі,
Вона  у кожнім, як пахуча квітка…
Вона – життя непізнаний рушій,
Вона жива, вона є Божа Мітка!..

За кожну смерть Ти відповідь несеш,
Чи русич ти, чи, може, українець…
І Душу перед Богом не спасеш,
Бо перед Ним ти завжди є злочинець!..

1.02. 2017,  19-30