Проснись.Не криком болі в тілі.
Ох,як неправди надоїли.
Що згубою в душі стоять.
Схилившись в низ...та без благання,
Горить довіра не остання.
Горить. Згорить. Де знову взять?
Її,що би тобі повірить?
Останні потуги довіри...
Що за плечима не стоять.
В руках тримаю частку вдачі.
Що простягнувшись,майже плаче.
Віри не йме. Часу нема!
Тож вже зневірилась й сама.
Сама? Одна? Та ні неначе.
Серед людей душа живе...
Живе. Жива. Страждання має,-
Аж спокій з нирок виринає...
Життя сприймаючи нове.
(Понкратова.О.В)
Життя сприймаючи нове
© Copyright: Лена Грама, 2017
Свидетельство о публикации №117013109368
Свидетельство о публикации №117013109368
Рецензии
