Д1дусю

Дідусю, діду, вже зима,
Вже паморозь травицю вкрила,
А ти вже там, тебе нема…
Чи там бувають весни, зими?
А біля тебе, ти ж любив,
І тут шовковичка, де й взята,
Ти стільки їх за вік садив
В садку, у лузі, й біля хати...
А знаєш, верби всі твої
Щорік все вищі, все росліші,
От тільки, очерет поріс
По всій луговій косовиці.
І зрізав липу хтось стару,
Оту, високу і далеку,
Де вічно кликали весну
Щороку два сумних лелеки.
А ще колодязь замулів,
Ми вже не п"ємо з нього воду,
Розрісся пишно, ніби ліс,
Кущ верболозу край городу.
І всохли яблуні старі,
Лиш дві, як споминка, лишились.
А груша-дичка в році цім
Примерзла й зовсім не вродила…
Зима, дідусю, вже зима,
Вже вкрила паморозь травицю...
Бабуся згорблена, сама,
Мов сіра одинока птиця.
А ти далеко, клич-не-клич,
І не прийдеш до тебе в гості.
Я й досі в тисячах облич
Шукаю погляд добрий, гострий.
Зима, дідусю, вже зима,
А потім знову буде літо…
Я знаю, вже тебе нема,
А хочеться поговорити…

Ольга Соколовська ©