Люди, спин1ться!

Люди, спиніться! Прошу, не треба!
Що вам ділити – сонце і небо?
Очі блакитні і очі карі,
Коси чорняві і коси русяві?
Скільки для щирого серця простору,
Коли не ділити ріки і море!
Бо не ділимі ніде у світі
Мамине горе, скривджені діти.
Ні переможених, ні переможця –
Очі сховає армія кожна.
Порівну тільки горе і втрати,
Сльози і вдови, серце розп»яте.
Хто стане кращим чи більш щасливим,
Коли загине, зникне родина,
Та, що чужа і на тебе не схожа,
Але від того все ж не ворожа?!
Хто ворогує? Птахи і діти?
Їм за війну цю найбільше платити,
Їх кладете на алтар перемоги
Без співчуття, без жалю, без тривоги.
Що буде потім? Пустка, руїна…
Місто в димах…Покалічена мрія…
Сиві граніти сухі з іменами
Тих, що у вічність дорогу проклали.
І нові весни…І нові війни…
Боже, невже це триватиме вічно?
І для котрої війни він поспіє -
Син ненароджений, жінко, країно?!
Люди, спиніться! Люди, вже досить!
Просить земля, кожне серце вас просить.
Мир збережіть і життя не покривдьте,
Воно ж тендітне, надто тендітне…

Ольга Соколовська ©