Чути тиху пісню з гаю,
вечір землю обіймає,
накрива туманом річку
й небо зорями встеляє.
Пісня та степами лине,
між густих кущів калини,
мимо сонної тополі
про жіноче щастя й долю.
Ллється пісня та чарівна,
мов якась морська царівна,
а слова її тужливі
розпливаються по ниві.
То співає удовиця,
жінка проста, не цариця,
бо козака схоронила,
що всього лиш рік любила.
Впала вже на землю й нічка,
зорями розквітла річка,
та вдовиця не вгаває,
плаче й знай собі співає.
28.01.2017
Вечiрня сумна
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117012900074
Свидетельство о публикации №117012900074
Рецензии
