Школьник Донбасса - первый майдан 2005 г

Спокусна велич цих країв,
Відштовхує від нас свободу.
Не пам’ятають тут тих днів,
Щоб вільний був той дух народу,
Який вже безлічі століть
Льє кров свою за рідне слово,
І так чекає плідну мить,
Коли засяє рідна мова,
Коли відчуємо в  серцях,
Що розцвітає Україна,
Тоді здобудемо той шлях,
Який відкрила праця плідна.

Але так брудно навкруги,
Та влада, що безпечно діє,
Немов свої, а вороги,
Вони вбивають в нас надію.
Століттями нас розділяли,
Нас розривали по шматкам,
Нас голодом, війной вбивали,
Невже в омані жити нам?
Нарешті треба запалити,
Той факел дружньої землі,
І душу кожного зігріти,
Як сонце гріє на весні.

Заокеанське ехо люті,
До нас доносить відгук свій,
Несе він смерть, обман без суті,
Сумне майбутнє без надій.
Давно набридло це втручання,
Безладдя внутрішніх подій,
Вже душу стиснуло бажання,
Цій силі дать безщадний бій.
Всю силу міцно об'єднати,
З'єднати разом Захід, Схід,
Навчитись брата поважати,
І ми побачим перший плід,

Стосунки треба нам зігріти,
На братських мерзнуть що, очах,
Та ворожнечу припинити,
Що зупиняє вірний шлях.
Всі хмари треба розігнати,
Над духом що Слав'ян пливуть,
Та прапор щирості підняти,
У ньому справжність, наша суть.