Я туди не повернусь. Дощі поливають там стріхи у тиші,
горобці горобину клюють і засмаглі розпечені вишні,
там в хатині старенькій блукають примари, і вітер, і миші,..
Я туди не повернусь. Не хочу в компанії тій бути лишнім.
Зберігають одвірки і вікна відбитки, і доторків зичать
пальцям тих, хто давно спочиває на цвинтарі й вище,
біля печі нудьгує рогач, рукавиця і скриня мовчить на горищі,
в павутинні підвал, задля згадки, варенням бурштиновим кличе.
Пам'ять спить поміж рам на підстилці із сірої вати,
ледь торкнешся раптово, - гайда бурмотіти, зітхати.
Я туди не повернусь. Я й так без вини винуватий
перед тінями рідних і перед старенькою хатою.
Перед юністю тою, що щастя давала так щедро.
Провалилась вона у кишені жорстокого світу.
Я туди не повернусь ніколи, ніяк, навіть ледве.
Не чекайте мене - вишні, привиди, юності вітер.
Не повернусь
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117012901621
Свидетельство о публикации №117012901621
Рецензии