Зв дки беруться майдани?

По наважденью, с горяча
Сломали храмы духа.
Погасла совесть, как свеча,
Пошла гулять разруха.
Исчезла в будущее дверь,
Пропали страх и вера.
И лезут в ангелы теперь
Потомки Люцифера.
  « Давид Самойлов».

28.11.2015р. Роздуми над опусом-витвором-вибриком Софії Майданської «Дім Ніоби». Видавництво «Родовід» - 1998р.
Гарно написано; мова; слова ллються як джерельна вода; трохи незвично читати, багато незрозумілих слів, але по змісту все можна зрозуміти. У дитинстві в 50-х роках, до нас з року в рік приїздила молодь (та й не тільки молодь) з Зах. України на літо, на заробітки, в колгоспи. Їх розселяли по хатах місцевих жителів. І у нас декілька разів жили. Нормальні люди, не кращі, але й не гірші за наших людей. Тож до їхньої мови, звучно-тягучкої, я звичний. Я народився після війни, її страхіть не бачив.
Я відкидаю усі ті твори письменників, кінофільми. Усе це твориться- пишеться по «заказу з верху». Як правило. А якщо без «заказу», то воно, таке творіння, як правило, не пропускається цензурою. Це зрозуміло. Так, за свої майже 70р.  я багато-багато (і дуже багато) чого читав. І немало було зустрічей з фронтовиками, з людьми, які воювали, які пережили і голодомори, і окупацію, які працювали в евакуації, в тилу. У мене, як і в кожної людини, є свої чесноти, почуття гідності людини. Тож я вважаю, що я розумію (і кожна людина повинна розуміти), де «собака зарита», уміти відрізняти зерно від плевел. І мене дуже і дуже обурюють в такій непоганій книжці «Діти Ніоби» окремі рядки, які несумісні з людською природою існування людини; кошмарні маячіння «пані» Софії у викладенні деяких подій. Наводжу їх по тексту. Стор.219: «П’яні московські танкісти, щоб розважитися, клали на дорогу зв’язаних людей і поволі наїжджали на них гусеницями траків: На його очах земля зросталася з людською плоттю, всмоктуючи її кров, її утробний вереск, що, вириваючись із останків людей, змішувався з реготом танкістів.»
Стор. 221. «…коли бачить однолітків, однокласників, підвішених ковпаківцями за ноги, а голови занурені в муравище: великі руді мурахи мініатюрними гострими щелепами моторно обгризають обличчя, аж доки не залишається лискучий відполірований череп… Хижієш, звиродюєшся, коли потрапляєш в капкан пришпиленого багнетом до їхніх грудей аркуша із веселими куплетами:
Кто от нас удрать не смог.
Прячет голову в песок,
Муравей подумал – жопа,
І хохла под водку слопал…
І – в оригіналі, в руськім тексті.
Стор.251 «…бо я ніц не баную, що в неповних одинадцять літ дістав двадцять п’ять подвійних (два за один рахували) ремінних пасів лиш за те, що купався разом з хлопцями-галичанами в Черемоши.» (Це від румун).
Стор.253 «… коло першої години ночі енкаведисти обступили обійстя моїх рідних, зайшли до хати, побудили сплячих: неня, мамку, чотирьох молодших братів і сестер… найменшій, Домочці, було шість рочків… всіх пов’язали і завели до стодоли… Обіклавши солом’яними околотами – підпалили.» «… старша сестра Калина, жила на другому кінці села… - прибігла. Все вже догорало… Впала навколюшки – просила, молила поховати на цвинтарі хоч те, що залишилося… не дозволили…» «На весну приїхали, трактором переорали і посіяли кукурудзу…»
Це ж скільки треба мати хворобливого уявлення в голові, щоб отаке видати «на гора»? Скільки зненависті до «комун як», чорної зненависті до минулого, хай і до, часом, гіркого минулого. Та ти ж закінчила школу, музичну консерваторію, літературні курси! І все безкоштовно, ще і стипендію платили за те, що навчаєшся. І отак паплюжити, висмоктувати із пальця. Най тебе шлях трафив би! Скільки ж тобі, Яворівському(цьому політичному інтригану «а це вислів одного із його колег по перу»), і вами подібних платять «доляриків» із-за бугра? У кого ти наслухалася таких речей?У Шкіля, Швайки, Мірошниченків, Іллєнків і іже їм подібних. Які (ця бандитська камарилья) уже не тільки кулаками, пляшками гемселять своїх опонентів, а вже і сидячих за столом гемселять носаками. Які (ці новітні демократи) й нині ладні потопити в крові любу інакомислячу думку; які ладні й зараз негайно задушити свою дитину в лоні матері (дружини), якщо «унюхають», що щось не по їхньому розвивається, або, не дай Боже, вирішать, що тягне «руським духом». Такі й ворота відкриють в «Чорнобилі».
Зараз читаєш: літаки ЧА бомбили німецьких біженців. Бойові дії йшли на території Німеччини десь три місяці. Куди було тікати мирному населенню? Зі сходу радянські війська, із заходу англо-американські. Це у нас, у РС, тікало мирне населення аж до Волги, а можна було і до Уралу, а в перспективі – і до тихого океану. Був простір, був і час, і роздолля німцям бомбити. Так ніж, борзо писакам, таким як ти, пані-гімняні, уява працює тільки по-німецьки: «Якщо німці розбомблювали біженців, то і руські теж…» Американський фільм (не пам’ятаю назви) – руські в Анголі, воюють проти УНІТА. Знищують мирне населення, танками. Смакують картини… Командир у руських, генерал, Герой Радянського Союзу. Та тільки зірка у нього на правій стороні грудей! Невігластво… по повні вуха. «Не суди другого, сам судим будешь.» Так що я суджу американців за цей фільм. Ви ж його зварганили по своїй звірячій подібності. Для вас робити такі речі, які змалювали у фільмі, звичайна справа. Що, не так? Що ви витворяли у В’єтнамі? Що робили своїм, як його, - «Оранж», чи як? Травили усе живе:людей, природу; свої солдати терпіли. А атомне бомбардування Японії? Демократи… Та пам’ять людська, на жаль, куціша заячого хвостика. На жаль, на жаль…
«Судьба человека», Шолохова. Йде колона полонених, наших. Німецькі танкісти заради розваги давлять полонених. Я ніде не зустрічав таких епізодів. Якщо після першого, другого стакана не закусюю, Шолохов приводить прототип, то в епізодах з танками – не знаю. Нічого подібного не чув; і німці – практичні люди: навіщо давити рабсилу? То чи не твоя, пані зарубіжко, больна уява вирішила переплюнути Шолохова?
І хто воював у Ковпака? Що, одні руські? Та Ковпак все життя прожив на Україні. І на тобі: «разухабистые песни» у Ковпака, та чомусь з українською літерою І. Це вже ум за розум заходить?
А румуни, що канчували хлопців за те, що скупалися в річці? Нісенітниця, та й годі. Якщо й отримали по задниці, то, мабуть, за якісь хлоп’ячи неподобства. Цьоцю ти цюцю! Яка тебе тільки жіночка народила?..Зберуться два хохла: а хто з нас старший?, три – а хто атаман; а більше трьох – то вже булаву ділять. І ділять не тільки булаву, а й Вкраїну, тільки б заволодіти нею, булавою. А ви ж перевертні-писаки, найліпші у них посіпаки. Чого тільки вартує твій собрат – Яворівський, цей «гебельс» український.
25 років тому він ратував за мир для українського люду, що народ не витримає війни, такої напруги, що він, народ, і так знедолений. Та для таких «веспісіанів» гроші… не пахнуть. Отримав вищу освіту (як і всі інші) безкоштовно; і всі інші блага ішли, що вам не подобалося, і зараз що не так? Вас, як тих зміїв пригріли на грудях, і ви отак оддячуєте? Для чого були жертви Василя Стуса і його товаришів? Щоб спалахнула, з вашої подачі, ця братовбивча війна? Я не говорю, що Росія, мед. Але вона сусід. І жити, находити компроміси потрібно, і можливо; а не репетувати на кожному кроці: «Росія, наш найперший ворог!» Та ми, народ, і самі бачимо і розбираємося, хто для людей нині найперший ворог, без вас, «заумників», бачимо. Як же ви живете зі своїми сусідами по дворах, у багатоповерхівках? Та ви ладні людину  проковтнути живцем, нікого не бачите, не чуєте. Язик, як отой шлейф у цариці; тільки у неї він позаду волочиться (шлейф), його несуть, а у вас язик – сам попереду біжить підстрибом-вибриком. Ви грамотії такі, що нівроку, з вами не збалакаєшся ні за що, зеньки вилупите навикіт, і пішло-поїхало торохтило. Так, вас дійсно, хлібом не корми, а дай… вигавкатись; точно, що пальця в рот не встромиш, відкусите; і буде як тому «гаїшнику», бідоласі. Тож працювати потрібно, працювати, і ще раз працювати, кожному на своєму місці. І не створювати собі, а особливо простим людям, образи ворогів.
Танкісти були радянські, а не московські; таких не було в ЧА. Як зараз ярлик: кремлівські найманці. Та це люди з Донбасу, які до чогось прагнуть.Вони не їздили два роки тому до вас утихомирювати ваші бунти, як ви захоплювали державні установи; не їздили зі своїми «Автомайданами» руйнувати ваші пам’ятки; Севастополь не їздив до Степана Хмари указувати, що він «похмурий». А ви розпочали робити все з точністю «наоборот». І вони, східняки, сепаратисти? А хто ж тоді були ви, брати – українці, в такому разі? Давайте подивимось в вічі один-одному, правдиво. Все звинувачуємо у всіх тяжких росіян. А ми що, кращі? Та свої ж люди, свої односельці, сусіди, колишні товариші «капали на свого сусіда, товариша, учиняли-виконували оті всі криваво-голодні вказівки.
По ТСН: на кордоні з Росією скупилось багато-багато фур, Росія не впускає машини з турецькими товарами. (1.12.15р. 20г.20хв). Місцеві «рекетують» водіїв: давай по 30 грн (поки що) за те, що стоїш у нас (так вони ж стоять не у селі, а у полі!), а будеш «умнічать» - получиш свинець у голову! І оце ми, українці? Чи знову рука Кремля, Путіна? Та грош нам ціна! За собак закони приймаємо, а водії визивають міліцію (поліцію?)… а ні тень-тень. Одне кодло. Що наверху сидять рекетири (ляшени-рошени), що банда така ж сама нанизу. Гірко і соромно! А в 20.40 по радіо ратурствує Філарет, учить нас, як жити по божески. Та поїдь туди, уразуми там на місці цих бандюків словом Божим, а не по радіо із своєї теплої каплички віщаєш про християнські чесноти. Гірко і соромно за цю «Ніобу» - людиноненависницьке творіння хворобливої уяви.
От від таких людей (заумних) і відбуваються оці всі «майдани» (на нашу голову); і ти пізнаєш, відкіль ноги та роги ростуть.
Отже ви, пані Софі, можете сказати так:

Чути всюди стогін, охи, -
Та мене не вдержать пута.
Бо я трохи, бо я трохи,
Бо я трохи «майдонута».