Настав, той страшний ранок,
де тебе більше немає.
Душа твоя дивиться з неба,
на мій осиротілий світанок.
У снах приходиш, ніби живий,
крізь сон роню сльозу,
чую запах рідний.
Так, говорять, 40 днів,
потім стане трохи легше.
Чекаю, але не вірю,
є ж довгої пам'яті слід.
Від війни врятувався,
а від смерті ні.
Образливо, під мирним небом згас
твій життєвий запас.
Я виплачуся від болю війни і втрат,
я жінка,а чоловік все носить в собі,
ховаючи причини,
до самої своєї кончини.
Війна відняла тебе, будинок, рідне місто,
залишила тільки душевний голод
та сердешний холод.
Настав, той страшний ранок...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2017
Свидетельство о публикации №117012505533
Свидетельство о публикации №117012505533
Рецензии
