мене надто сорочки тримали
тебе надто тримала земля
Тарас Корпанюк
Я вже навіть не пам'ятаю... як все це із нами сталося...
Як сльози з очей витікали гірким дощем...
Та ні...
Нічого...
Куди ж ти зникла поволі питаю в неба...
А воно... Не повіриш...
Просто мовчки сміється з мене...
А колись очі твої блищали,
жили,
надихали мене
й катували усіх невірних...
Я вже не рахую час,
але й досі
у сонці
бачу твоє обличчя,
зірки - то нібито твої очі,
а вітер... - мабуть то подих твій...
Не вірю в те, що тебе вже так довго немає.
Ти тут, зі мною, ти - на землі...
Я дуже прошу...
Відгукнися!
Відчуй стукіт мОго серця, та наснися мені під ранок...
Пробач... Я так і залишився егоїстом...
Я жодного разу не полив на могилі квітів...
Бо мЕне дуже тримають справи...
Тебе, ще дужче тримає земля...
Мене дуже тримають справи...
© Copyright: Владимир Бондаренко Младший, 2017
Свидетельство о публикации №117012300651
Свидетельство о публикации №117012300651
Рецензии