Життя втікає без прощання,
біжить в нікуди стрімголов,
немов юнацькі сподівання,
як сміх крізь сльози, як любов.
Мені за ними не поспіти,
та все ж кортить ще повернути
черемхи білосніжні квіти
і пахощі п‘янкої рути.
Не зупинити скорий потяг,
назад ріку не повернуть.
Взуття змінити можна, одяг,
та не змінить життєвий путь.
Зорі в тумані не угледиш,
карги з косою не позбутись.
Нам залишається одне лиш –
у відповідь їй посміхнутись.
23.01.2017
Прощальна посмiшка
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117012305838
Свидетельство о публикации №117012305838
Рецензии
