Так завжди у людей було.
І, напевно, вже так і буде:
ми з тобою звичайні люди –
просто мріємо про тепло.
Зачепились теплом своїм,
зачепилися випадково –
лиш за дотик, за добре слово,
що шепочуть вуста твої.
А в тепла – є своє життя.
Призвичаїтись легко дуже.
Кажеш – слово, а грієш – душу.
І бажаєш серцебиття.
Та бувають і зимні дні.
І тоді особливо ясно,
що життя лиш тоді прекрасне,
як даруєш тепло мені.
Як даруєш мені тепло.
Так лиш ти дарувати вмієш,
може, навіть не розумієш,
чим тепло твоє проросло.
Ти такою завжди була,
а тепло лиш мені дісталось.
Бо в життя моє увірвалась,
Богом створена для тепла...
Так буває і так було.
І до скону вже так і буде.
Одне одного гріють люди –
ті, що мріяли про тепло...
Так завжди у людей було
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117012008532
Свидетельство о публикации №117012008532
Рецензии