Правдою осінь, плачучи в снах
Розповідала тиху повість,
Про героїв на берегах,
Про звитягу та їх совість.
Я відкрию для себе надію,
Відгукуючись у снах
І прокинутись не посмію,
Бо сон завжди буде в думках.
Безжально постріли гармат лунають,
Із гуркотом поміж віки,
Та долу воїни лягають,
І не заплющивши повік.
І рани в серці від утрати,
І горе в їх сльозах,
Коли над гробом плаче мати,
Її герой весь у вінках.
така робота
© Copyright: Василий Горяинов, 2017
Свидетельство о публикации №117012010288
Свидетельство о публикации №117012010288
Рецензии