islam muslim and I. 20 мен1 а вибач за це

Ти нічого не зробиш для нього а вірніше не зможеш зробити
Те що переповнює тебе це лиш те на що ти дивишся з негативного погляду
Та якщо обернути це все і поглянути зі сторони з якої ти можеш щось зробити...
Так ти зможеш це зробити.
Щось, що полегшить відчуття в його душі .
Щось дякуючи чому, ти будеш в рівновазі та в ладу з самою собою
Ти пробачила собі цю помилку, а от дехто все ж відчуває брилу тіней
Від твоїх невиповнених обіцянок, від твоїх слів, будь що, та бути разом
Тому, що лише разом ми зможемо створити свою щасливу історію не озираючись на інших.
А я озирнулась. Пробач мені. Знаю цих слів не те що замало, ти не відчуєш їх
Вони ніби. Малесенька крапочка на гігантському ватмані за розміром у всесвіт
Немаю більш чого сказати.  Сам мабуть все знаєш, а раптом забув.
Забув моє єстество, моє сконфуження від цієї ситуації.
Кажеш, що не пробачиш... Вирішувати тобі. А я озираючись на свою егоїстичність і на твій житьтєвий досвід , думаю ти пробачив вже давно. Мудрий ж бо.
Якщо я тебе не переоцінюю. А раптом ти такий же як і я. Дарма,що віки твої бачили більше, за життя. І що ти старший за мого батька. Раптом в душі ти така ж як і я дитина. Боляче... Тобі і мені боляче. Хоч зараз я не відчуваю тієї болі, що відчуваєш ти. В мене лиш сконфуженість. Безладдя в моїй голові.
На біса ти покохав нестабільну в думках дівчину. На біса краєш серце моє своєю правдою про біль і не прощення.
На біса я дозволила тобі прив'язатись до мене. Не варто...
Не варто було нам... Брати цей мусульманський nik'ah , ісламський шлюб перед богом.
Тому що тоді то був наш спільний бог, а зараз я не покриваю своєї голови в hijab, і не розділяю твоєї віри.
Обманула себе, обманула всіх навколо.  Обманула не знаючи що обманюю.
Я лиш як губка вбирала в себе весь світ, десь по трохи , а десь занадто.
Я немаю вже віри ніякої.  Не бажаю мати посередників між собою та богом, не запихаю ,більше, себе у рамки релігій.
Богохульство. Як поглянути.
Не бачу що кривджу чіюсь віру , чи то не хочу бачити.
Так легше.  Так відчувати як я, легше.
Відчуваю себе вільною.
Дякую тобі за прожиті дві неділі пізнаючи один одного, і за кілька місяців нічних телефонних розмов. Що поєднували наші світи-країни бодай на годинку. Все здавалося тоді складним, та ми з тобою були повні єнтузіазму, створити свій спільний світ. Все зруйнувалося.
Я дозволила цьому вулкану пролитися на нас з тобою.
Винна. І перед батьками винна, і перед тобою.
 Перед богом? Час розсудить нас.
Ми творці цього світу і бог бачучи наші дії мовчки споглядає.
Він не втручається, оскільки волю нам дав.
А ми вірячи в інших, чи то надіючись,вірячи в свою самостійність та мій сталий склад розуму...
ти пробач за мої теперішні молоді роки повні невизначеності та сумнівів.
Пробач що потрапив в цю сітку, що павутинням приклеїла нас з тобою.
Пробач, якщо ще не пробачив.
Як опинилося ,я своя. Неможу віддати себе на твій розсуд.
Оскільки залежу зараз і залежала від своїх батьків.
Неслухняна.
Навчилася на власному досвіді.
І в решті послухавши своє рідне старше покоління , намагаюсь відновити свою покірність перед ними.
А, що не покірна перед тобою ,хоча і в шлюбі ми перед богом, та все ж потрібно було мені спочатку не таїти своє життя.
Не тримати подалі від батьків свої схильності і пригоди.
Чесність, повинна бути в наших головах, в першу чергу перед самими собою. 
Може і відповім тобі щось розумне, та бодай облегшуюче твій спокій.
Та не зараз. Зараз я не спроможна на це.
Просто на цифровий лист виливаючи свої думки на "Стихи.ру" намагаюсь зрозуміти себе саму.
Ти певне думаєш, що я все знала і так. Присягаюся. Не було в моїй голові таких сценаріїв.
Та і що може бути в голові у дівчинки 20 років, попри думки інших що маю вже мати свою голову, все ж . Не маю її . Чи то ,точніше, не маю її в тому розумінні в якому всім хотілось би, бажалося б й тобою.
В моїй голові яскраві райдуги та легко пурхаючі поні.
Дитинство мабуть грає. Та куди мені там той шлюб.
Коли кінотеатри, солодощі та перекотипольні відчуття переслідують мене повсюди.
Банально! Хтось подумає. А моє життя зараз таке.
Ти продовжуй вже свій давно витоптаний розвітлений шлях, козиряючи своєю освіченістю та піклуючись про свою люблячу родину, жінку та дітей.
А я почну потрохи протоптувати свою доріжку. Ще не знаю куди потраплю, та все ж іду переставляючи ноги. Починаю йти.
Так,що йди далі без мене. В тебе й так життя розписане похвилинно . Не те ,що в мене зараз.
Зроби ласку собі та мені. Та будемо ж по-простому мислити і рухатись.
Не завдаючи складнощів один одному зараз і в майбутньому.
Благослови тебе...
Я вже відчуваю себе краще, я знаю, що писанина наврядчи щось змінить.
Та я спробувала.
І залишу це тут.
Нехай то буде моїм спогадом.
Дякую Всесвіту своєму, що піклується про мене.
Егоїстка, знаю.
А ти будь щасливий в середині. Не важливо, згадуючи мене чи ні