Чому, скажи, ридаючи, ти мрієш,
коли вже знаєш, що любов жорстока?
Страждати від кохання все ж волієш,
ніж залишатися без нього одиноко…
Давно ти мовчки плакати навчилась,
за посмішкою тугу й біль ховати.
Просити Бога, потайки молитись –
у клоччя серце зболене не рвати.
Чому ж воно так плаче по ночам?
Чи завжди буде так? Ні, щиро вірю –
діждешся згодом вірного плеча,
десь вже на обрії кохання і довіра!
листопад 2016
Зневiрена надiя
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117011605503
Свидетельство о публикации №117011605503
Рецензии
