Две души. Сборник. На украинском языке

Чому

Чому так трапилось в країні, що розірвали по живому
і нам нічого не сказали, що це відбудеться до нині.
Чому ми втратили свідомість, чому забули про святе
і наші очі потемніли, шукають правди, та не бачать...
Як усвідомити країні - куди ідти?
Де наше щастя? І де знайти той тихий край, що миром огортає душу?



Свобода

Знедолена, забута нами свобода.
До чого прагнеш ти, і які сили тебе плекають?
І як знайти свободу без правди, чи, може, в правді сила.
І чия то правда?
Усе навколо закипіло і зруйнувало найдорожче.
Не знаю, де тебе зустріну, і скільки ще тебе чекати,
і де знайти широкі крила, щоб полетіти якомога вище,
щоб відпочити душею від того, що очима бачу.


Вишиванка

Вишиванка моя мила, чи то мода, чи то сила.
Яка доля тебе спіткала,
що ти в візерунках своїх носила.
До останнього часу моя душа тебе не знала
і розуміння твоєї краси не мала.
Відтепер усе змінилось,
стала ти усім потрібна, тільки серце смуток крає
як прикрилися тобою усілякі “патріоти”.


Без Бога

Свою душу покласти за ідею, чи ідея того варта - аж нітрохи.
За що душу свою покласти і отримати на вічно відчуття, що помилився.
Український раю, як боляче на тебе дивитись.
Перші люди тебе втратили, ми ж тебе пересадили.
Пересадили, і так справно, що він квітне - розквітає,
тільки там немає Бога. Любі! Бога там немає.
Ой, українська земле, ти для мене і страшна, і свята!
Коли погляну, якою страшною ціною віра на тобі виростає.


Дві душі

Дві душі розідрані, без віри носимо в собі, коли немає Бога.
Та й втрачаємо час, і не жалкуємо, що лише свої марення будуємо.
Обираємо, кого нам любити і кого всім серцем ненавидіти,
кого нам образити до смерті і кому без тями все простити.
Дві душі без Бога у людини, і не знає вона, якому богу служити.
Думає, що увесь час будує, коли все навколо себе рушить.
Біль других нічого їй не варта, і себе вона не розуміє,
лише стоїть в очах своя та правда і під неї вона хоче увесь світ змінити.
Поруч стільки неправди, що гнівом так легко очі затьмарити,
наперед усіх засудити і вже можна душу не відкривати.
Що ж це за біда така, дві душі, одна добра бажає і щиро когось любить,
а друга собі вірить, та землю стражданням вкриває.
Трохи розумію як так склалося, але як таке можливо, не знаю,
бо страждає душа від неправди - страждає.


Ціна

Шукати свободи - якою ціною?
За що її можна купити,
яку нам валюту треба.

Скільки часу минуло,
та ніщо не змінилося,
скільки нас колихнуло,
та душа не відкрилася,
одна правда для себе,
інша правда для іншого.
Суд, який перед Богом,
на свій розсуд поліпшений.
Один суд для свого,
інший не має жодної милості - бо мені доля не підкорилася.

Не може такого бути, щоб серце два закони вмістило
тут звісне діло - кривда його полонила.
Не знаю, на скільки може душа себе втратити,
та без щирого каяття цього не виправити.

Богу в очі дивитись, і своє робити.
Може, не треба так долю гнівити?
Як би не хотілося, та не можна Його
взяти, і приручити.


Чи то морем

Чи то морем, чи то полем червоні дороги,
їдуть ними наші хлопці, шукають свободу, 
шукають свободу із заходу і сходу,
та знадходять свою долю,
тяжку свою долю.
Та не свою, а нашу, тяжку нашу долю,
яка десь заблукала, та знов повернулась.
Повернулась і не знає,
що з Україною робити.

Чи то морем чи то полем ідуть наші хлопці,
ідуть наші хлопці, пісень не співають, 
бо немає в тому правди,
що між братами куля літає.
Не було б такого лиха,
коли б не роздоріжжя,
яке нашу душу мутить,
та й ставить на коліна, 
ставить на коліна,
та й голову зриває,
коли очі нічого не бачать,
бо серце палає.

Чи то морем, чи то полем бігла дівчинонька,
вона щастя шукала,
та їй знов не знайшлося.


Осіннє щастя

Осіннє щастя,
та щастя як марево згасає,
бо від Бога звісточки не має.

Чекає душа свята, та в нього не вірить,
так себе люди зламали, що ніхто не починить.
Залишилася надія на одного Бога.

Всі шукають свободу, та не розуміють від кого.
Чи ти маєш ту свободу, доки гріх на порозі.

А без цього, що не зробиш, попілу просить.
Чи то треба совість продати, разом з очима,
щоб не бачити того сорому, який отримав.

Розірвали Божу правду на малі частинки,
і кожен бере та й зшиває як того хоче
свою маленьку правду.
А потім цією правдою зуби собі точить.
Осінь ласкава, сонце у долонях,
про що душа мріє у щиру годину,
хіба що про те, щоб люди трохи Божу правду полюбили.


Небога

Христос ходить по землі, від болю зітхає,
повернув до України - його не пускають.
Хочуть самі все рішити, на все свою думку мають,
і коли почнуть робити, Бога не питають.
Пішов би Христос з України, та знайшлась небога,
яка його пустила, стоїть, слізно плаче,
хоче стати на коліна, не знає - що без Бога робити.
Боже, Боже, хто, крім Тебе, поможе?
Втратили силу, розірвали Божу правду, 
кожному свій шматочок.
Нема кому сили дати, 
нікому ціла Божа правда не потрібна.
Не знає небога що В Бога прости,
а може й не треба,
бо щось не те попросить?



Покаяння

Покаяння - шлях нездоланний,
нездоланний та невідомий,
де знайти таку віру, щоб на тебе стати,
стати, та навколо озирнутися,
та живим поглядом цей світ огорнути.
Як відчути у душі ту нашу правду,
що неправду коїть,
а потім її на Божий суд витягнути.