Обробка твору М. Костомарову «Місяць»
Як засвітить місяць ясно над горою,
Щось таємне, чудне діється зі мною:
Місяць моє серце в небо переносить,
Дає мені крила та й у небо просить.
Як спливає місяць, притухають зорі.
Без весла пливе він по небеснім морі.
Та його на небі ніхто не стрічає;
Ясний місяченько дружини немає.
Так і я на світі сам-один бідую,
З ранку і до ночі сам собі сумую.
Вранці встану рано — вечора бажаю,
А настане вечір — ранка вже чекаю!
Знаю свою долю, що мені припала,
Яка рано вранці мене сповивала.
Годувала доля на лиху годину,
А потім сказала: «Йди собі, дитино.
Ти колись зустрінеш ясні карі очі
Будеш сумувати, сину, дні і ночі,
Та як зостанешся як билина в полі
Знай, усе минеться така твоя доля».
Мiсяць
© Copyright: Евгений Рослик, 2017
Свидетельство о публикации №117011304702
Свидетельство о публикации №117011304702
Рецензии
