А поле треба все одно пройти... Людмила Юферова

                http://www.stihi.ru/2017/01/04/192


Біжать в полях посадки й кілометри,
І вітер хека, очманілий пес…
На лижах йду у захід іскрометний,
У пурпурове сяєво небес.

Біжу-спішу, втікаючи від світу,
Рятуючись від тяжкості думок,
Гашу свій біль в снігах несамовито,
Спресовуючи вірші у клубок.

Мій друже, виправдання несуттєві,
Й солодка правда, тільки от чужа.
Які сніги малиново-рожеві!
І як страждає зраджена душа!

І висновки – багаття передчасне –
Нуртують, наче полум’я, в мені,
Й довіра тихо гасне, гасне, гасне,
Й сіріє обрій сонний вдалині…

Шмагає вітер захололі щоки,
Ляга лижня, далеко до мети…
А що ж поробиш, я ж бо одинока,
А поле треба все одно пройти.


Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Бегут в полях посадки, километры
И ветер запыхался, заводной.
На лыжах я – на запад искромётный,
Свой курс держу на окоём цветной.

Спешу, бегу, соблазнов света мимо,
Спасаюсь от раздумий, колобок.
Гашу я боль в снегах так одержимо,
Спрессовывая строчечки в клубок.

Мой друг, все оправданья не по сути,
А правда от других всегда чужа.
Горят снега малиновой косулей!
Но как страдает, предана, душа!

И выводы – костёр, что полыхает –
Так буйствуют, как в пламени угли'.
Доверье тихо гаснет, угасает,
И дремлет серый горизонт вдали…

Стегает и выстуживает щёки
Упрямый ветер на лыжне в пути...
Ну, что поделать, если одинока,
А поле нужно всё же перейти.