Я тебе до себе не манила,
Зустрічей з тобою не шукала,
Щоб ти міг прожити без провини,
Перед тими,що тебе кохали.
І очей не мружила лукаво,
Ненароком стрінувшись з тобою,
Низько до землі їх опускала,
Щоб не милувався в них собою.
Ти ж,бувало,загравав зі мною,
Віршами плекав мої надії.
Вихрем увірвався в сни дівочі,
В мої чисті, світлі мої мрії.
Побороти почуття не в змозі,
Їх глибоко в сердці заховала...
На суворій життєвій дорозі,
Вони мені душу зігрівали.
Бережу донині вірш-прохання,
Вчитуюсь у кожне твоє слово...
Дякую тобі,моє кохання,
Ніжна,нерозтрачена любове.
***
© Copyright: Мария Вахненко, 2017
Свидетельство о публикации №117011008902
Свидетельство о публикации №117011008902
Рецензии