. . .
А раю нема. На землi того раю нема.
То вас ошукали брехливi, напiдпитку, люди.
Яка-то настала безмiрно холодна зима,
що вже холоднiшої бiльше нiколи не буде.
Не вiрте нiкому. Любовi на свiтi нема.
Про неї завжди фантазують яскравi поети.
Ви бачите, як пiд вiкном моїм ваша зима
такi зрихтувала зi снiгу великi намети?..
Не вiрте й собi, бо у вашому серцi нема
нiчого, крiм кровi, i та не червона, а чорна.
Пройде ця лихiтня година пiд назвою злою «зима»,
i все перемелють важкi каменюки у жорнах.
Мене не було. Чи, принаймi, мене вже нема.
Я вам, як примара, привидiлась сном промайнулим…
Забудьте про все, що закрила собою зима, -
для вас це зосталось, як пляма на сонцi, збагнулим.
А раю нема. На землi того раю нема
© Copyright: Валентина Степанишина, 2017
Свидетельство о публикации №117010905266
Свидетельство о публикации №117010905266
Рецензии