Лина Костенко О лепестках старинного романса

Лина Костенко «О лепестках старинного романса…»
(перевод Владимира Туленко)

Тот клавесин и плакал и питал
Печаль чужую. Свечи меркли плавно.
Певец в годах, как будто пеликан,
В зобу процеживая ноты, пел о главном.

Он старым был, и плакал не о нас,
Акустика в том голосе иная.
Но увлекал под люстрами романс,
Где лепестками в нём слова играли.

На головы, где словно соловьи
Своё гнездо свивают каждодневно,
Упал романс, где встретились они.
Он там любил, и восхищался нежно.

Он, как бокал, преподносил вокал,
И бабочка резвилась на манишке.
Красавицы, наперекор векам
К нему спешили. Всё прекрасно слишком...
 
Потом всё стихло. Начался антракт.
И все мужчины перешли на прозу.
Молчали женщины. И было всё не так,
Им пиво не хотелось, ни пирожных.

Старик запел без грима и гримас
Словами страстными, но так несовременными.
Пропойте девушке, пожалуйста, романс!
Они устали быть обыкновенными.



*****
Ліна Костенко «ПЕЛЮСТКИ СТАРОВИННОГО РОМАНСУ…»

Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.

Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.