Ти мені близька вже як родина
і для душі моєї найприємніша людина.
А те що я зопалу раз тебе образив
То не зозла, від болю бракло слів інакших
І те що ти мене штиряла як скотину
я не лічив тобі за ніжності телячі
а коли вбралася в найкращу одежину
з краси такої, чесно, - було лячно
лиш кілометрам що лежать помежи нами
завдячуй ти спокоєм цеї зими
бо я б без докорів сумління попід тином твоїм,
в одній сорочці, спав би дні і ночі
А я люблю тебе без совісті без тями
з моменту цього і довіку, не сумніваючись ні граму.
УП
48
© Copyright: Богдан Байдюк, 2017
Свидетельство о публикации №117010700968
Свидетельство о публикации №117010700968
Рецензии
