Дивлюсь в чужі обличчя, як в твоє.
А рис твоїх немає. Рис не бачу.
А твої риси так багато значать,
Що серце лиш самотніє моє.
Всі ті, в чиї обличчя я дивлюсь,
Можливо, погляд мій вважають прикрим.
Я звик до них. Вони – ніяк не звикнуть.
Та знов дивлюсь, затято, – як молюсь.
А ті, чиїх не впізнаю облич,
Вони, здається, теж своє шукають.
Своє у моїх рисах не впізнають.
А ти, як не впізнаєш, то поклич...
Дивлюсь в чужi обличчя, як в твое
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117010709353
Свидетельство о публикации №117010709353
Рецензии