Надii

    Як у степу - лиш натяки доріг,
    Так у душі - лиш жевріють надії,
    Та раптом... в простір, різко за поріг,   
    Мов маки розквітають степовії.

    Колише вітер, гне їх до землі,
    Схиляються, і пелюстки тріпочуть,
    Та знову випрямляються, (живі!),
    І квітнуть далі, бо ще жити хочуть.


Рецензии