чому так важко бути полоненим
під вартою своїх думок.
здавалося: життя таке збагненне,
та це був тільки лиш пролог.
і інколи не бачиш неба.
самого розума товстенна петеля
заморює свого раба ганебно,
забравши океан душевного тепла.
і ми залазимо в діру кредитів.
беремо їх з чужих душевних ран.
але надалі будемо покарані, як квіти:
обділені водою, сонцем та людським буттям.
"добра налоги" платимо щоденно
у вигляді нещирих та палких промов.
а потім уночі ми плачемо шалено,
шукаючи від серця загублений пароль..
о, люди! схаменіться, доки ще не пізно!
бо далі - прірва масок, забуття.
хай світ наш буде раєм для флориста -
давайте власними квітками наповнимо життя.
Неминуче
© Copyright: Юлия Юк, 2016
Свидетельство о публикации №116123007594
Свидетельство о публикации №116123007594
Рецензии