366. Василь Стус. И опоила нас благая смерть...

И опоила нас благая смерть
И провела за руку, чтоб за краем
Живого  бытования мы жили,
Того не зная, что простор жестокий,
Переступивши нас, переступил
И самого себя – за дальни межи,
Себя утратив, он утратил нас.
И вот, живя в песках существованья,
Не выдержавши вечности громады,
Что на ослаблую свалилась душу,
Мы стали удаляться прочь от мира,
Как от соблазна. Нас дурные думы
Грызут из самого нутра. И так
Под панцирями вымерлого мира
И сердца омертвелого душа
Одрябла, скрылась: поживи под сподом,
Когда торосы вечного неверья
С возвыший обрушаются. Незримо.
Ведь опоила нас благая смерть.
Как древние костры первовеков,
Мы дотлеваем.  В неизведанное путь
Всегда дороже. И по этому пути
Ступай, не зная, для чего, зачем,
Ведь так забытая судьба судила
И напророчила и где-то потерялась.
И опоила нас благая смерть.

вариант 23 июля 2017:
И опоила нас благая смерть
И провела за руку, чтоб за краем
Живого  бытования мы жили,
Того не зная, что простор нестерпный,
Переступивши нас, переступил
И самого себя – за все границы,
Себя утратив, он утратил нас.
И, в пустоте живя существованья,
Не выдержавши вечности громады,
Что навалилась на больную душу,
Спасаться бегством стали мы от мира,
Как от проклятья. Дьявольские мысли
Грызут из самого нутра нас. Так
Под панцирями вымершего мира
И омертвелой же души душа,
Одрябнув, скрылась: поживи под сподом,
Когда торосы вечного неверья
С возвыший обрушаются. Незримо.
Ведь опоила нас благая смерть.
Как древние костры спокон веков,
Мы дотлеваем.  В неизведанное путь
Всегда дороже. И по этому пути
Ступай, не зная, для чего, зачем,
Ведь так забытая судьба судила,
Назначила и где-то потерялась.
И опоила нас благая смерть.

І обпоїла нас цілюща смерть,
і провела за руку, щоб за краєм
живого існування ми жили,
не відаючи, що нестерпний простір,
переступивши нас, переступив
самого себе — за найдальші межі,
і, втративши себе, утратив нас.
І, живучи в пустелі існування,
не витримавши вічності огрому,
що наломився на охлялу душу,
ми стали рятуватися од світу,
мов од наслання. І гріховні думи
гризуть нас ізсередини. І так
під панцирями вимерлого світу
і вимертвілої душі душа
сховалась, плюскла: поживи під сподом,
коли тороси вікових невір
наломлюються із узвиш. Таємно.
Бо обпоїла нас цілюща смерть.
Як древні вогнища спередвіків,
ми дотліваємо. У невідоме
дорога найдорожча. І по ній
ступай, не знаючи, нащо і прощо,
бо так забута доля прирекла
і призначила і кудись пропала.
І обпоїла нас цілюща смерть.


Рецензии