Товаришування
(Сонет)
Чомусь запам’яталися вірші,
що із чужої вирвались душі.
Частково щось в них і на наше схоже.
Але чуже навряд чи допоможе.
Своя у нас роса на спориші.
Ми з найдавніших літ товариші.
Триматись так і далі дай нам, Боже.
А що б там ролі грати, то негоже.
Одначе й зрозуміти вже пора,
що все-таки ніяка це не гра,
бо щось обох однаково тривожить.
І нарізно нам аж ніяк не можна.
Та й непорозумінь росте гора.
Їх ніби дідько безперервно множить.
––––––
©Анатолій Загравенко.
Дружба
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116122801352
Свидетельство о публикации №116122801352
Рецензии