Це вже не та любов, не ті відкриті пелюстки,
вони зморщились,всміхаючись без втіхи.
Колись дбайливо проростали паростки,
небо дарувало рідні стріхи.
Це вже не та любов, не сонячне проміння,
яке завзято гріло і сліпило очі.
Теплом завжди було кохання й розуміння,
тепер же холод у душі скрегоче...
Колись для тебе був солодким й неповторним,
шляхетним,вірним й не мінорним.
Тепер - антонімічно ілюзорний,
й синонімічно неймовірно чорний.
Це все - білий пергамент із душі,
із плям видавлюю сліпе чорнило.
Затяжно давить в серця глибині,-
ось так мені тепер поталанило...
Це вже не та любов,лиш формула,чи кислота,
я не здаюсь,- мене вона не спинить.
Нехай мене торкнулась мерзлота,
в твоє майбутнє вдвічі ще прилинить
Це вже не та любов...
© Copyright: Виталий Ткачук 2, 2016
Свидетельство о публикации №116122609105
Свидетельство о публикации №116122609105
Рецензии