Падав дощ,небо стало сиве і мінливе,
а ми стояли й гірко падала сльоза.
Ти дивилась в очі так квапливо, ,
я слухав шум,з якого вчора лились ще слова.
Я б відпустив ті теплі дні, вечірні відчуття,
і міцність рук,що неможливо було роздавити.
Я загубив себе,ось що з душою роблять почуття,
а ти в собі знайшла небуття щоб розлюбити.
Я б обійняв, але сварливим натяком рикнула душа,
в моїх очах війна з собою все ведеться.
В твоїх лиш з брудом лилася вода,
яка дзеркальним блиском розпливеться.
В йна почутт в
© Copyright: Виталий Ткачук 2, 2016
Свидетельство о публикации №116122608877
Свидетельство о публикации №116122608877
Рецензии