А я колись думала, чи зможу писати такі,
Що змогли би самій же сподобатися,
Вірші, коли ноги стануть, мов вата, мякі
Після того, як почну кимось захоплюватися.
І я не впевнена, що змогла би надати
Філософських підтекстів ніжним словам
Про те, що нікому не захочу тебе віддавати.
Я це вже знаю і байдуже, що лише доба нам.
Ти - не дзеркало, а озеро, що відображає
Зорі, що вже давно згоріли, але у серці
Твоєму, що часом хоче згаснути, але палає
Вогнем, бачать своі власні проекціі.
Медово-карі, вони тепло проливають.
І я відчуваю, як мурахи бігають по білій
Шкірі моій від дотиків слів, які лунають,
Хоч і читаю, але вони говорять бо такі умілі.
Уміло написані твоїми пальцями татуйованими,
І струни душі зачіпають, і я перестаю бути
В цьому світі, і йду у свій вакуум, запакований
Емоціями, які я і ти ще зможем відчути.
Dневник Dжессики – Когда ты улыбаешься
А я колись думала...
© Copyright: Стихотворец Иван Добрый, 2016
Свидетельство о публикации №116122608331
Свидетельство о публикации №116122608331
Рецензии