Голова звично поболю

Голова звично поболює,
Серце сильно поколює.
Скажи мені мій світанку.
Чи доживу до ранку?
Це, напевно, знак посилають
ті, що на мене чекають.
Всі мої найрідніші
Мої всі колишні.
Скажи мені мій світанку,
Якщо доживу до ранку,
Чи буду ще усміхатись?
У квітах ніжних кохатись?
- А якщо ні?
Чи заплаче хтось по мені?
Чи прийдуть знайомі мої?
Чи напишуть на пам'ятнику
Складену мною пам'ятку?
Чи сусідка прийде,згадає?
Бо дружини моєї не має.
Вона мене вже зустрічає.
Можливо, на порозі вітає.
Чи згадає мене моя мила,
Що колись була щаслива?
Як буде, так буде.
Жити, не жити.
Скільки назначено.
Вже дорога осв'ячена.
І в світлому коридорі
Зустрінуть мене знайомі.
Можливо, друзі найліпші,
Стали вже всі колишні,
Бо ж були усі грішні.
Отакі мої справи невтішні.
Я також не святий, а грішний.
Прости мені, Боже, мої провини,
Відпусти на той світ невинним.
Хоча такого не буває.
Тільки хай сонце мене стрічає,
Бо ж я не землі не жив,
А вічно в огні горів.
Ось воно й мені найрідніше,
Тепло моє найсятіше.
Хто ж мені такі думки посилає?
Невже Той, хто про мене знає?
Що ж, така моя доля,
Рідному серцю неволя.