Мріяв колись до нестями любити,
Себе дарувати й купатись в ночах,
Цілуючи душу, щастя творити,
Блаженством нестримним горіти в очах.
Славити жінку, єдину і вірну.
Муку солодку нести в почуттях.
З повагою жити і гідно
Зустрінутим бути на небесах.
Прийшов той час,
Коли ми не клянемося в любові,
А, просто, живемо для нас,
Пригадуючи дні чудові.
Хоча ми й неналежимо собі,
Бо дні летять у клопотах родинних,
Про себе згадуємо лиш тоді,
Коли сердечний біль лунає щохвилини.
Я спокутую минуле,
Тобою розтривожений,
І смуток п'ю, незнаючи навіщо.
Сьогодні зрілий,
але немов стриножений,
Іду душевно-теплим попелищем.
Мрiяв колись до нестями любити
© Copyright: Михаил Генсёр, 2016
Свидетельство о публикации №116121900457
Свидетельство о публикации №116121900457
Рецензии