Не пам'ятатиму я вже ніколи,
Дотику ніжних долонів,
Що в чуприні моїй
Пелюстками весни не цвіли...
Вже осінь посріблила скроні,
Сумувати, напевно, доволі,
Хоча в серці цвіте ще весна,
Але чорного чуба давно вже нема.
Ти моє ім'я в серці носила,
І зі мною зустрітись зуміла.
Дякую долі й тобі,
Що зуміли весну повторить.
Крім тебе розказати нікому,
Як мені жилось не одному,
Чому стільки літ не писав,
Нікому слів твоїх не сказав.
* * *
Не пам ятатииу я вже нiколи
© Copyright: Михаил Генсёр, 2016
Свидетельство о публикации №116121703500
Свидетельство о публикации №116121703500
Рецензии