Просила мати, кричала мати:
- Посидь зі мною, маю казати.
Маю казати останнє слово,
Не чула дочка отого болю.
В дочки робота,клопоти вічні.
Не чула дочка, закрилися вічки.
Не відчувала, не розуміла,
Мамину смерть не знеболила.
Тепер лиш збагнула,
Маму не повернула.
Кається, мучиться тими болями,
Що не почула слів свої мами.
Скрипка плаче, тихо ридає,
Мама ще й досі дочку втішає.
Дочку втішає вже з того світу:
- Не рви душу свою привітну.
Мені тут вже ніщо не болить.
Маю час, тебе почекаю.
Коли тобі, як мені заболить,
Скажеш все, що чути маю.
Просила мати
© Copyright: Михаил Генсёр, 2016
Свидетельство о публикации №116121600999
Свидетельство о публикации №116121600999
Рецензии