Повернення

     Ти повернула в світ,
в якому мій розтанув іній.
Всі скрипки в серці грають,
а душа тремтить...
І від того скачуть
дикі коні тіней,
від свічі, що на столі
твоїм горить.
          М.Генсьор.

     ПОВЕРНЕННЯ.

Повернення... Почуття забуті
Несміливо відроджувались.
Зустріч. Як теперішня спокута
Минулого.Ми - відновлювались.
Через десятки літ
Твоїх відмучених думок,
Не потонулий пліт
Несміливих чеснот.
Повернувся. Що то буде?
Все життя хотілось,
Вірити... Чи десь він є?
Серденько болить,
Невідомість спати не дає.
Навіщо це роблю?
Про нього думаю. Терплю,
Незаслужені образи.
Таємно мислю: так роблю...
Невже й тепер люблю?
Його розшукую.
Надіюсь. Може сам?
Моїй молитві голосам,
Прийде кінець...
І я його зустріну,
І ввірветься терпець...
Боже, хай загину...
Аби побачити іще.
Повірити, що є добро.
В очі гляну. Оживу.
Бо це ж не гріх.
Відмучитись. Проплакатись,
Чекаючи, не знаючи утіх...
Найкращих, неземних.
О, Боже, це ж не гріх.
Пробач мені. Я знаю,
Що завинила я сама.
Тепер дозволь,
Натішитись. Вже не одна...
Не казка, дійсність.
І несміливі всі думки
Я розгубила. Прикрість
Приносять спогади мої.
Боя ж могла, довно, тоді,
Коли було лишнь сімнадцять,
Почекати кілька днів...
Можливо все було б інакше?..
Тепер дарма. Забуду болі,
І на алтар своєї долі
Почуття свої я покладу.
Нехай запізно.
Дозволь про тебе думати.
А, як тобі, й твоєму серцю,
В мені не буде вже потреби...
Все-рівно думатим про тебе.
Цього ніхто не заборонить.
Зараз тепле сонце сходить.
Не сонце, сонечко моє,
Життю наснаги додає.
Невже не сплю?
Невже ти знову є?
Пробач моє ти божевілля,
Моїх думок цілюще зілля
Прийми. Тобою я живу.
Не карай моєї долі.
Я воскресла. Й моя покора
До тебе прийде, і доволі...
Минулого забуду болі.
Хоча теперішнє? не знаю.
Ще болючіше. Але - це інше.
Це радості щасливий біль.
Коли не сплю, він мій.
Хоча й не мій. Люблю.
О, Боже, зрозумій.
Перше, що було колись,
Тепер сильніше. Обізвись,
Тим поглядом...
...Пробачить ніч
Відвертість голих пліч...
Це гріх? Моє бажання
Таке земне. Пробач,
Я пам'ятаю німий твій плач,
Образи за слова. Пробач...
Повернення.
Воно твоє й моє.
Вже народились спільні діти.
Як це зрозуміти?
Мої слова такі земні.
Це наші діти: твої,
А потім вже - мої.
Слова повиростали,
Склались у рядки,
Віршами стали...
Це наші діти - твої,
А потім вже мої.
       2008р.