А я торкатися її не можу
Лиш тільки бачити і чути образ той
котрий то ніжності то пестощі шепоче
а часом просто в очі вильє бруд.
І пристрасті до неї я тамую
І потяг мій так тихо струменить
її як бачу плакати не хочу
і серце десь аж в стопах тріпотить
Я не боюсь, хоч і кажу що страшно
ні її матері, ні батька, ні сестри
А перед нею долі хочу впасти
і не ходити, а як змій повзти.
Та не торкнусь її допоки не відчую
Що і її душа мою хоч раз почує.
УП
35
© Copyright: Богдан Байдюк, 2016
Свидетельство о публикации №116121505600
Свидетельство о публикации №116121505600
Рецензии
