ДВА КРИЛА ДУШІ МОЄЇ
Ще цвіла калина в лузі,
І не падав лист з осик.
Ще душа не нила в тузі,
А п'яніла від роси.
Ще носили над землею,
Що веселкою цвіла,
Два крила душі моєї,
Незрадливі два крила.
Відцвіла калина в лузі,
Та не падав лист з осик.
Ще жива була матуся,
Підростав мій сокіл – син.
І хоч степом вже шуміли
І полин, і ковила,
У душі росли ще крила, –
Найдорожчі два крила.
Відпалав вогонь калини,
Вітер лист з осик зірвав.
В Небуття мій син полинув,
Мав я сонце – неньку мав...
Та з'явились добрі феї:
Пісня й слово, мов стріла, –
Два крила душі моєї,
Два обпалених крила.
І надія покидала,
І душа від втрат гула.
Честь і слава – все минало...
І огуда, і хвала.
Та лишилися навічно, –
Як би доля не вела, –
Слово й Пісня!
Споконвічні, невмирущі два крила.
Два крыла моей души
© Copyright: Анатолий Грес 3, 2016
Свидетельство о публикации №116121405303
Свидетельство о публикации №116121405303
Рецензии