СМУТОК
Як важко і як сумно прислухатись
До серця, що втомилось і болить!
Як страшно передчасно долю знати
Й запитувать її: „ Коли ж ? Коли?!.
Коли погаснуть зоряні світанки
Й настане вічна, непробудна ніч?
Коли земля прийме твої останки,
Нещастя й болі упадуть із пліч?
І ті, хто знав, згадають при нагоді
Коротким і незвичним словом ,,Був...”
Тебе не вистачатиме природі.
Твоє буття, земний твій шлях минув.”
Я йду туди, із чого сотворився;
З Минулого в Майбутнє, в землю йду.
Та сподіваюсь, – Богу ж бо молився, –
Зустрінемось ще. В райському саду.
Тоска
© Copyright: Анатолий Грес 3, 2016
Свидетельство о публикации №116121308719
Свидетельство о публикации №116121308719
Рецензии