ЛЮБЛЮ
Ненавиджу, як нищать найцінніше –
Чиєсь чуже, а то й своє життя,
Спішать вбивать, топтать, калічить, вішать,
Ні в Бога, ні в людей не просять каяття.
Ненавиджу, коли думки свої ховають,
Говорять – «так», а роблять навпаки,
Одне своє багно й корито знають.
Ненавиджу, ненавиджу таких!
Ненавиджу, як в душу лізуть змієм,
І «меду» хочуть дать на все життя,
У власнім домі ворожнечу сіють,
Від заздрощів впадають в забуття.
Ненавиджу, коли сміються над каліцтвом,
Душі голодній крихти не дають,
У білий день творять страшне бандитство,
За гріш дірявий батька продають.
Ненавиджу, як в крихітній калюжі
Не помічають неба і зірок,
Ненавиджу так щиро і так дуже,
Коли не до любові роблять крок.
Ненавиджу тому, що вдався небайдужим
До горя й болю, до біди й жалю.
Тривожуся й ненавиджу, мій друже...
І все від того, що людей люблю.
Люблю
© Copyright: Анатолий Грес 3, 2016
Свидетельство о публикации №116121304365
Свидетельство о публикации №116121304365
Рецензии