ЛЮДЦІ І ГОРОБЦІ
Важкий і неврожайний випав рік.
Щоб з голоду не відійти,
Перевіва полову чоловік.
Перевіває й молить всіх святих:
Бодай би зернятко у смітті тім знайти.
І знаєте? Знайшов!
(Молитву ту почули все ж боги).
І дивиться на світ, аби ростить дітей
Й збирати врожаї іще багато літ.
Наступний був врожайним рік.
Зерна того – горою! Як ніколи!
А поруч – горобець: цвірінь, чирк-чирк...
Нікчема-пташка скік з тополі.
У воросі зерна шукати взявся те,
Що за кущами (як притисне) гублять в полі.
Гребтися, видно, ладен глибше, вище,
Аби у золотім зерні
Знайти хоч крихту гноєвища.
Отак і деякі людці:
Нагадують паскудних горобців.
В чужім зерні копатись будуть
Донестями,
Аби знайти таке,
Щоб тхнуло, як із ями.
Человечки и воробушки
© Copyright: Анатолий Грес 3, 2016
Свидетельство о публикации №116121304298
Свидетельство о публикации №116121304298
Рецензии