Най бог милує та карає.
Най бог нас не забуде, браття.
Коли країна вже волає,
Коли, ледь жевріє багаття.
Хто волю дав? Хто той невіглас,
Що мов розпечену сталюку,
Закинув все, до чого бігли
У попіл,в жертву, у багнюку.
Най бог милує,достеменно
За мову нашу солов'їну.
Та за підставлені рамена,
Та за сльозу, за крик дитини.
Най бог карає... за мовчання,
За те, що милував обранців,
За нероздумливе питання
За найми,та за неволю бранців.
Хто я? Чому милуєш та... караєш?
Чому, мені,не сниться спокій?
Чому, мене, завжди питаєш?
Чому, мені, кричиш... допоки?
Не знаю я. Я перехожий.
Стоптав себе, немов чобоття.
Себе думками я тривожу,
Та, із душі, шкребу болоття.
Я загортав себе у спокій,
Та час на роздуми не мав.
Коли кричав мені "допоки",
Я, як усі, стояв... мовчав.
Тому не милуєш... караєш
Думками, роздумом про час.
Тому майбутнє ти вбиваєшь
Тому, майбутнє не для нас.
Най бог
© Copyright: Александр Бирзула, 2016
Свидетельство о публикации №116121106678
Свидетельство о публикации №116121106678
Рецензии