Ветеранам

           ВЕТЕРАНАМ

Бійці-ветерани, батьки-ветерани...
Ба! Й слово таке забувають у нас.
І сіллю, і перцем в невидимі рани
І в душу жбурля вам безжалісний час.

Це ж ви на мерзлотах міста будували.
Життям у боях боронили Життя.
Крім неньки-надії нічого не мали,
Та вірили в світле і краще буття.

Чому ж бо сьогодні у "вільній" країні
Доводиться, людоньки, ледь животіть?
Зневаги вам – максі, а пенсії – міні.
Для кого ж закони красиві оті?

В ціні не закони, а звичаї й моди.
Диктують їх наші, "нові" "кутюрьє".
І кров'ю здобуті, святі нагороди,
Ділкам за хлібець ветеран віддає.

Для них ветерани лиш гільзи іржаві,
Для них вони – з часом повисохлі пні.
Та подвиги й слава у часі не в'януть.
Живуть ветерани  у вічнім вогні.

Спливла на поверхню приземлена сірість,
На долі людські і сичить, і плює.
Цинічно купує і честь вашу, й гідність,
Купує людей і в раби продає.

Діди-ветерани, батьки-ветерани...
Один раз на рік скромно згадують вас.
Запрошують навіть в гучні ресторани,
Щоб якось прославитись в цей чорний час.

Вас менше і менше... Відходите тихо:
Хто з болем у серці, хто з криком в душі.
Зневажливо долями вашими вершать
"Нові", що чужим продались за гроші.

„Ніхто не забутий, ніщо не забуте...”
Данина загиблим, чи то – каяття?
Красиві слова то, чи може спокута?
Гріхів неокупних спокута життям.