НЕВІДОМІСТЬ
Як не за обрій – за повіки
Яскраве сонечко впаде.
До нас, коли заснем навіки,
Травою стежка заросте.
Землі накидають сирої,
На горбик квіти покладуть,
І поодинці та по двоє
Німі додому побредуть.
А ми в землі, немов у ваті,
Спокійно будем спочивать,
І слухать шепіт трав на "хаті",
І тишу слухать. І мовчать.
Шкода лиш, що не будем знати,
Ким внуки наші поростуть,
І не побачимо у снах тих,
Як рідні землі розцвітуть.
Всіх, хто обрав свій шлях безпечний,
Чекає доленька така:
Ляка не сон той безкінечний,
А невідомість нас ляка.
Неизвестность
© Copyright: Анатолий Грес 3, 2016
Свидетельство о публикации №116120903827
Свидетельство о публикации №116120903827
Рецензии