минуты молчания

        ХВИЛИНИ   МОВЧАННЯ

Хвилини, хвилини... Ви молотом в скроні
І страхом самотності в серце б'єте.
Мов сестри на вічно пустому пероні,
Ви мерзнете в спеку, як лихо мете.

Та є серед вас та сестриця єдина,
Яку переплутать не можна ні з чим.
Ім'я їй в народі – Мовчання хвилина.
Їй мати – розлука, а сум їй – вітчим.

Безмежна хвилина кляне і благає,
Наказує й просить. І знову мовчить.
Зерниною віри в свідомість лягає,
І дзвоном набатним німотно кричить.

Хвилина мовчання – то пісня над степом:
Із висхлих очей сліз чекати дарма.
Хвилина мовчання – то пам'ять про себе
І тих, кого з нами довіку нема.

До тої хвилини, хай рано чи пізно,
Життєва дорога і нас приведе:
Хвилина мовчання відлуниться грізно
І каменем чорним на душу впаде.

Мов Космосу велич – хвилини мовчання,
Мов Часу безкраїсть, мов хвилі ріки.
Ви – втрат непоправних невигойні рани,
Що їх не лікують ні дні, ні роки.

Ходіння по муках, невтішне бурчання...
Як вирватись людям з цієї пітьми?
Можливо, що тільки в хвилини мовчання
Себе відчуваємо справді людьми.