ЗАГУБЛЕНА КРАСА
Палають ще осінні квіти
Вогнем прозорим і сумним.
Весна втекла. Минуло літо.
І квітам сняться диво-сни.
Ніби не дощ холодний миє,
Не злий туман на них упав,
Й ще кожна квітка тихо мріє:
„Я – квітка! Квітка! Не трава!”
Осінні квіти наче діти:
Одні – цвітуть, а ті – лежать.
Така їх доля в цьому світі:
Собою вічність прикрашать.
Іду на синову могилу,
Несу свою гірку сльозу.
І до життя, що загубили,
Кладу загублену красу.
Утерянная краса
© Copyright: Анатолий Грес 3, 2016
Свидетельство о публикации №116120807514
Свидетельство о публикации №116120807514
Рецензии