Лисовий спив

У загадковій мінливості кохання,
У вічному лиш тільки сподівання.
А можливо, десь там просто в Україні,
Народилась чарівна письменниця моя.
Вродлива,тендітна,привітна,
Такою милою була.
Вірші чарівні писала вона,
Вони були чудові,як троянди.
Як ніжні пелюстки кохання,
Що пахнуть вічним сподіванням.
Вірші були її талантом,
Талант яскравий та чудовий.
Усім сподобалась вона
Особливо там десь за горами,
А можливо поблизу вона.
Мавка лісова блукала,
Вродлива і струнка немов берізка,
Її зелені очі,як трав’янистий гай,
Які змінювались так часто у різні кольори, неначе рай.
Із подругою, русалкою співала
Вона така вродлива, немов то божа кара,
Вони співали про кохання вічне
Про те, яке лиш мріяли усе своє життя
Співали про юнаків вродливих, милих
Яких приманювали своєю легкістю чуття
У свій таємничий світ життя.
Лиш для них був вродливий і тендітний,
Вони співали про лісове життя.
Про ліс, який живий шепоче,
Неначе божим почуттям
Про хворобу Лесі Українки з тривогою вони сказали нам,
А про кохання не вмируще до людини
Вони лиш тільки нагадали нам.
Можливо, і мені б хотілось бути з ними,
Слухати їх чарівні пісні.
Які ніколи я не слухала в житті
Так кожному хотілося б слухати,
Ті ніжні лісові пісні.
І побачити чарівноту природи,
Про яку лиш мріяла Леся Українка.

P.S. Посвята Лесі Українки