***

КЛЕН

Порівняв себе, я з кленом,
Вже нажаль не молодим,
Ще недавно був зеленим,
Став сьогодні золотим.
Вітер листя обриває,
І жбурляє в далину,
А душа пісні співає,
Не про осінь а весну.

Обіймав, я черемшину,
Дарував палкі пісні,
Мав би взяти за дружину,
Не повірила мені.
Не зривав духмяні квіти,
Як співали соловї,
Вже дорослі в неї діти,
А  у мене є свої.

Не дерева ми, а люди,
Вже на скронях сивина,
Вірю в те, що знову буде,
Яснозоряна весна.
Знаю вік у же похилий,
Та вона приходить в сни,
Вірю скаже, друже милий,
До серденька пригорни.




МЕРТВІ КВІТИ

Сонце змиє мертві квіти,
Що біліли на вікні,
Серце нікуди подіти,
До вподоби ти мені.
Посилав тобі вітання,
Я у формі есе мес
І просив твого кохання,
Щоб з тобою сам воскрес.

Принесуть весну на крилах,
Знаю знову журавлі,
Ти весь білий світ закрила,
Жити сумно на землі.
Я про тебе мрію всюди,
Не дарма шумує кров,
Та дарма сміються люди,
Бо знайду свою любов.

Я таку розвів пожежу,
Що не вистачить води,
Сам собі вже не належу,
Мила в серденько ввійди.
Залишись назавжди в ньому,
Мов калина навесні,
Забуваючи про втому,
Так потрібна ти мені.




ПОЕЗІЯ

Поезія не ремесло,
За неї не платять зарплату,
Навіщо мене занесло,
У створену Господом хату.
Я бачу в цій хаті поля
І сонце, що з неба сміється,
Моя Українська земля,
Де річка долиною вється.

Навіщо, це дійсно мені,
Бо сам не співаю, не граю,
Вплітаю слова у пісні,
Та душу скорботою краю.
Навіщо себе веселю,
Злітаю мов сокіл до неба,
Поезію вірно люблю,
Судити поета не треба.

Читайте старі та малі
І пісню ось, цю заспівайте,
Існує добро на землі,
А злості на серці не майте.
Поезія не ремесло,
Почуйте, цю пісню крилату,
Щоб в світі загинуло зло,
А раді